Клуб «Маяк»

Діти, за головного залишається телевізор. Ляжете спати коли він скаже.
М/с «Сімпсони»

Виховувати — значить виробляти несприйнятливість до телебачення.
Маршалл Маклюен

У Лос-Анджелесі сміття вже не викидають. Його переробляють у телевізійні шоу.
Вуді Аллен

Телебачення — найбільше зло на планеті. Підійди прямо зараз до свого телевізора і викинь його у вікно, або продай його і купи краще стереосистему.
Курт Кобейн

Впливати на свідомість мас чи не найбільша мрія будь-якої влади. Методи можуть бути найрізноманітнішими. Але найбільш дієвими є ті, що напряму не вказують людям, що робити, а своєю подачею спонукають до певних дій. Так ніби людина сама додумалася до того, що вигідне владі.

Найвдалішим засобом донесення волі правлячого кола був і залишається й досі геніальний винахід ХХ століття — телебачення. Воно відіграє грандіозну роль в формуванні масової думки і масової культури. Воно створює моду на ті чи інші бренди, формує звички, «придумує» ідолів. За одну мить одних людей прославляє і возносить, а іншим створює імідж ворогів народу.

Наскільки ми стали залежними від телевізора?

Раніше, щоби довідатися якусь інформацію, що робили? Піднімалися з дивана і йшли до найближчої бібліотеки, перегортали цілу кіпу літератури. Спілкувалися з людьми, яких вважали обізнаними в даній тематиці. Завдяки власним роздумам і «живому» спостереженню за навколишнім світом робили висновки.

Я не збираюся ідеалізовувати дотелевізійне суспільство, а лише хочу проаналізувати зміни в способі отримання потрібної інформації, звернути увагу на те, що це за інформація, і виокремити питання власне потрібності цієї інформації.

Я не живу в ілюзіях того, що раніше (до телебачення) люди були більш свідомими і серйозно займалися самоосвітою. Ні, аж ніяк. Рівень освіти серед населення не сягав якихось запаморочливих висот. І в тому ж таки ХХ столітті (на його початку) зріз знань середньостатистичного жителя в якихось аспектах можна було назвати «темним».

Мова йде в першу чергу не про людей шукаючих — котрі і в наш час не є залежними від телебачення, а черпають свої знання з вузькопрофільваної літератури заданої тематики — а скоріше про ту ж середньостатистичну більшість, яка не затрачає (і не затрачала) багато зусиль до пошуку якихось інформаційно-достовірних авторитетів. І якщо раніше «темнота» більшості була її (більшості) власним вибором, то сьогодні цей вибір робиться власне опосередковано через «блакитні екрани».

Небезпекою таких маніпуляцій являється не тільки підкореність сімейного побуту розрекламованим брендам, стилю життя чи нормам «нової» моралі. Котрі з великим (на подив) завзяттям впроваджуються в наше життя. Набагато більшу небезпеку несе в собі перебирання в кожної людини її права на особистий вибір. Перетворення людей на споживачів запропонованої їм продукції. Тобто апріорі не враховується потреба надання людям достатньої повноти інформації. Складається досить тривожна ситуація, коли відбувається штучне «завуження» рамок вибору. Тепер приходиться вибирати не між всіма існуючими варіантами, а тільки між декількома запропонованими. Пропозицію «вивішують» власне в телеефірі.

Питання відбору: хто добирає групу «щасливчиків», які з’являться на телеекранах і будуть довго (чи недовго) «радувати» своєю присутністю громадян — актуальне. Та все ж, зараз більше хвилює — які наслідки буде мати тотальне непродумане зомбування населення. Чи все ж таки продумане (натякається на секретний «план Даллеса», що був оприлюднений наприкінці ХХ століття)?

А наслідками такої політики вже є протистояння різних частин суспільства між собою через «придумані» приводи. Приводи, які, якщо розібратися, не мають під собою нічого реального. І мова тут уже не йде тільки про впарювання людям якогось товару. Йдеться уже про прояви агресії (і не завжди приховані) між громадянами країни, базовані на «залитій» в їх голови через телебачення проблемі. Цією напругою й користуються «власники думок».

Ті, хто вважають, що пульт дарує їм право вибору вже втратили здоровий глузд — бо вибирають не між доцільністю і пагубністю, а з-посеред вервиці пустих теле-ілюзій. І, ведучи суперечки, сиплють купою найрізноманітніших «доказів», які вони почули вже готовими і опрацьованими з ротів балакаючих «теле-голів» (при чому, завжди тих же самих), котрі, з дня в день з ранку до ночі, «кочують» з каналу на канал, де виступають експертами з найрізноманітніших питань. Коли б ці одурені і одурманені глядачі почали хоч трохи критичніше відноситися до екранних «експертів», то почули би за їх емоційними багатослівними тирадами беззмістовні і (м’яко кажучи) неграмотні базікання. Але більшості вже ліньки перевіряти. Вони ведуться на провокації, і «заковтують гачок».

Знаючи про «падкість» мас на емоційні промови з парадоксальним змістом, «творці ілюзій» і «наповнюють» ними улюбленців публіки, та й самі телеканали зрештою. Користуючись буденною «сірістю» і нецікавістю життя громадян (а те, що життя «сіре» і нецікаве їх уже давно переконали), годують останніх жуйкою безмежних і беззмістовних серіало-емоцій. Влаштовують постійні акти телеексгібіціонізму поп-ідолів, заграючи цим зі, створеним цим же телебаченням, нездоровим вуаєризмом заглядачів.

Ще однією ілюзією телебачення (і заодно способом впливу на глядача) є так звана інтерактивність. Це, коли, завдяки різноманітним соцопитуванням (телефонним, SMS-голосуванням), відбувається створення ефекту «громадської думки». Такий ефект спрямований на навіювання в свідомості глядача враження, що дане опитування являється волевиявленням більшості громадян і несе в собі дійсне відображення їхніх переконань, до яких варто прислухатися. В психології це явище дістало назву «Ефект конформізму».

Для унаочнення приведу реальний приклад — уривок з науково-популярного фільму Ф. Соболєва «Я та інші» (1971):

Багато дослідників проблем «громадської думки», серед яких і відомий французький соціолог П’єр Бурдьє взагалі вважали (і вважають), що опитування громадської думки в сучасному суспільстві широко об’єктивовані інтересами політичної та журналістської еліти, а їх найбільшою функцією є, можливо, «нав’язувати думку, що громадська думка існує і що вона є сумою індивідуальних точок зору». Тобто, громадська думка — фікція. І ще один з «легальних» методів впливу влади на реальну думку співгромадян.

Через розсіювання уваги людей на різноманітних «ідолів», «голосів», «талантів» відбувається управління «стадом». Відбувається «забивання» голів глядачів непотрібним інформаційним «сміттям». Для того, щоб в круговерті «цікавих» і яскравих «сенсаційних» шоу людина не мала часу залишитися сама з собою, і не думала.

Про освіченість людей говорити тут і не приходиться. Чи не єдиний висновок, який слідує з вищенаведеного — людям треба вчитися критично мислити, і, як мінімум, не розсіювати власну увагу на непотрібний «спам», а зосередитися на тому, що є важливим, але важливим за власними відчуттями, а не за псевдоавторитетними підказками гіпно-ящика.

На останок наведу результати соціологічного дослідження, яке проводилося в 2011 році (громадською організацією АЦ «Рута») на тему характеру інформаційних повідомлень декількох українських телеканалів. Нехай ці результати стануть приводом для того, щоби перестати дивитися телевізор, або принаймні не вестися на його «авторитетність», і почати власне журналістське розслідування. Отже:

Олег

С Днём рождения, прекрасный город!

Лишь только впервые сюда попадаешь,
Как гамму всех красок мгновенно вкушаешь,
И всплеск ярких чувств, и ты понимаешь:

Забыть этот город нельзя никогда,
Любовь в твоём сердце к нему навсегда.

И вдохновляет вода рек-озёр,
Пьянящая магия близости гор —
Ты здесь ощущаешь душевный простор.

Меняется всё, и проходят года…
Но вновь тебя будто бы тянет туда,

Где запах культуры и память отцов,
Где храмов краса, мастерство кузнецов

И строки великих поэтов, звук их голосов.
Где нет для искусства границ и оков.

Ивано-Франковск — это крепость духовная
В течение трёх с половиной веков!

Вячеслав Зудов